Elena Tretyakova
Elena Tretyakova is one of the top Lifestyle influencer in Ukraine with 70794 audience and 1.14% engagement rate on Instagram. Check out the full profile and start to collaborate.
70.8k
AudienceAudience
1.14%
Engagement
Ukraine
Verified account 
Fast reach-out capability Niche categories
Lifestyle
Portfolio
Standout projects making waves around the web
Це — про красу внутрішніх станів. Про ті відповіді, які приносять не просто полегшення, а справжню ясність. Про м’яке, але радикальне перепрошивання сприйняття, яке веде до цілісного бачення — себе і світу. Це — повернення в саме джерело. У наш Початок. Коли ти торкаєшся його, всередині пробуджується зрілість. Народжується тиша, з якої з’являється мудрість. І — готовність любити по-справжньому. Саме тому наступний крок після Початку — це Любов. Любов людини до людини. Любов між чоловіком і жінкою. Любов, яка проживається — в тілі, у свідомості, в житті. Коли ти згадуєш Істину, форма наповнюється Любов’ю. Тіло, простір, дія — все стає одухотвореним. І тоді приходить розширення. У Достаток станів, у народження ідей, у творення, де ти більше не досягаєш — а створюєш. Із повноти. З живого, творчого себе. Цей проєкт вів мене сам. І на цьому шляху я зустрічала людей, які теж несли цю пам’ять у собі. Саме тому на афіші — необроблений алмаз. Бо все вже є всередині, нічого не потрібно добавляти, просто настав час згадати — огранувати алмаз. Це шлях. Неймовірно красивий. Цілісний. Живий. Анонс — 25 травня.
2025-05-23
93
93
Жриця — це не роль. І не та, що «знає». Це та, в чиїй присутності розчиняється все хибне. Бо її знання — не з розуму, а з прожитої, набутої чистоти. З тиші, яка не є порожнечею, а є істиною, любов’ю. У давнину жриці не навчали. Вони були станом. Саме тому вони зцілювали не діями, а полем. Не переконували — а вміщували. І в їхній присутності все ілюзорне втрачало форму. Для мене цей шлях — не метафора. Це шлях, який я знаю сутністю. І, можливо, моя душа пам’ятає його глибше, ніж особистість, тому і веде, розгортає, повертає. Я шукала себе в іншому. Пробувала бути «сильною» по-іншому. Діяти, доводити, тримати. І щоразу, коли я відходила від цього шляху — в довготривалій перспективі проживала найважчі стани: розпорошеність, тривогу, злість, внутрішню глухоту, глибоку тугу. Я пробувала. Але тільки тут — у чистоті, у присутності, в тиші — моя душа перестає губитися в боротьбі і починає згадувати. Мені добре там, де чисто, бо там ясно. Це не про уникання болю. І не про страх перед тінями. Це про здатність бачити їх як викривлення — і м’яко, але ясно розгортати їх до світла. Тінь — це просто місце, де поки темно. Але тиша вчить дивитися туди не зі страху, а з присутності, з памʼяті. І тоді навіть біль стає дверима, а ілюзія — точкою повернення до витоку. Саме в цьому — мій шлях. Там, де не потрібно захищатись, а здаватись, не втрачаючи, а знаходячи. Відмова від захисту — це відмова від ілюзії, що щось може тобі нашкодити, окрім власної віри в нереальне. Де ти здатна згадувати — і в цьому вже все. Шлях жриці — це шлях не сили, а прозорості. Де сила не пригнічує, а прояснює. Де краса — не демонстрація, а наслідок чистоти. Де стійкість — не захист, а ясність. Чистота — це не маска і не втеча від життя. Це зрілість. Коли ти настільки глибоко прожила хибне, що більше не носиш його в собі. І коли це стається всередині — поле навколо починає звучати інакше. Для мене це і є жіночність. Не зовнішня. Не соціальна. А та, що стає домом для світла і повертає в істину — просто станом. Це мій шлях. Моя щоденна практика. Потенціал не неймовірної краси.
2025-05-22
265
265
Я почала відчувати щось нове, щось незвідане. Це була подорож, яка тривала роками, мандрівка, що вимагала сміливості, терпіння і невпинного прагнення до істини. Я шукала себе, загубилася в багатьох ролях, які диктувало суспільство, але нарешті знайшла свою справжню сутність — жіночність. Жінка. Скільки глибини і сили в цьому слові. Я відчула це на собі, коли вперше дозволила собі бути не просто жінкою за зовнішнім виглядом, а жінкою за суттю, за енергією, яка пронизує кожну клітинку мого тіла. Це відчуття неможливо описати словами, але я спробую передати хоча б частинку того, що відбувається всередині мене. Я почала розуміти, що жіночність — це не слабкість, а сила. Це м’якість і твердість одночасно. Це здатність любити без умов, творити з нічого, надихати і піднімати інших своєю присутністю. Це глибокий зв’язок із природою, з життям, із самою собою. Я відкрила для себе, що бути жінкою — це мистецтво. Це мистецтво відчувати, мистецтво слухати своє тіло і душу. Це мистецтво приймати і давати. Я почала насолоджуватися кожним моментом, кожним дотиком, кожним подихом. Я дозволила собі бути вразливою, і в цій вразливості знайшла неймовірну силу. Моя жіночність — це моя суперсила. Це дар, який я довго відкривала в собі, і тепер я не просто приймаю його, я насолоджуюся ним, я живу ним. Я стала більш впевненою, більш цілісною, більш справжньою. Я знайшла свою гармонію, і тепер я можу з гордістю сказати: я — жінка. Моя подорож до себе, до своєї жіночності, була нелегкою, але вона того варта. Я відчула кожну емоцію, кожне випробування, кожну радість, і все це зробило мене такою, якою я є зараз. Жіночою сутністю, яка не боїться бути собою, не боїться бути справжньою. Я щаслива бути нею. Я щаслива бути жінкою. Це більше, ніж роль, це більше, ніж зовнішність — це стан душі, який пронизує всю мою сутність. І тепер я нарешті можу сказати, що я знайшла себе, я знайшла свою справжню сутність, і я неймовірно щаслива бути жінкою. Зовсім скоро, обʼєднання Жінок…
2024-07-17
383
383
Я все частіше бачу, як у просторі звучить важлива думка: багато практик, які називають «духовними», насправді є містифікацією болю та травми. І я з цим погоджуюсь. З власного досвіду. Коли біль не прожито — ми починаємо пояснювати. Огортаємо у «високу чутливість», в «особливу місію», в «карму», «бачення» та «знаки». Це не шлях звільнення. Це — обхід. — «Мені важко, бо я не з цього світу» — «Мене ніхто не розуміє, бо я відчуваю глибше» — «Я страждаю, бо очищаю рід» Так езотерика стає способом не жити. А бути особливим серед тих, хто просто живе. Але в болю немає святості. А в жертві — немає любові. Справжня духовність — не про винятковість. А про чесність. Про визнання: втома від ролі его. Бажання бути собою — без особливої легенди. Тоді починається дорослішання: зникає потреба бути “не таким, як усі”; відпадає потяг до складних пояснень; з’являється смак до простоти; виникає бажання будувати: життя, стосунки, дім, вибори. Справжня духовність повертає в реальність. У рівність. У відповідальність. У щоденність. В звичайність, яка вперше стає живою. Не треба бути “надчутливим” чи “особливо пробудженим”. Достатньо — жити з суті. І щодня практикувати, зустрічаючись не з «високими енергіями», а з проєкціями страху, провини, образи, роздратування, контролю, бажанням прикрасити себе або зменшити іншого. Ось вона — щоденна практика. Не містична, а дуже конкретна. І дуже звільняюча і вона потребує сміливості та зусиль. У наступному пості — про духовність і задоволення. І про те, як багато кліше заважають радіти, не втрачаючи глибини.
2025-05-10
85
85
Призначення — не завжди гучне. Це не обов’язково мільйони очей, що дивляться на тебе. Не найзеленіша трава на газоні, не ідеальний партнер із маніфестацій і не діти — ніби зі сторінок книжки «Дитина року». Призначення може бути тихим. М’яким. Майже непомітним — але від того не менш справжнім. Якщо ти — свідомість, що готова згадати, значить, ти вже на шляху розчинення его. Его, яке мало очікування навіть від твого призначення. Ти розчаровувалась у його голосі — тому, що вів тебе дорогою «стати кимось», аби «бути достойною». Ти могла потрапляти в реальності, створені бажаннями его. І жити в них порожнечу. Іноді навіть біль. Але зцілив тебе не біль. Тебе зцілила чесність. Момент, коли ти сказала собі: «Я помилилася, довірившись голосу, що не був моїм». Із цього починається шлях свободи — від образів, очікувань, ідеалів. З кожним звільненням ти стаєш ближче. До себе. До тієї, хто і є твоїм справжнім призначенням. Я теж проходила цей шлях. І в чомусь він досі триває. Але багато вже відпустилося. Найдовше я приймала свою роль: я торкаюсь точково. Тих, кому потрібен дотик. Передаю не інформацію — досвід. Створюю поле — а далі кожен несе це у своє життя по-своєму. У бізнесі. У передачі. У стосунках. У материнстві. У тиші. Торкатися тих, хто готовий. Об’єднувати тих, хто дозрів. Структурувати знання, яке не треба запам’ятовувати, а варто проживати — у цьому я відчуваю своє місце. Саме з цього місця я зараз створюю новий простір — The Space. Поле дотику. Поле згадування. Поле присутності. Це перший рівень Soulution Academy — не клуб, не курс, а живий дім, куди повертаються ті, кому вже недостатньо просто знати. The Space — це простір для тих, хто хоче жити глибоко. Хто відчуває: істина має пройти крізь тіло. Через дихання. Через вибір. Через стосунки. Через матерію. Щомісяця — одна жива тема. Одна суть, яку ми проживаємо з усіх боків: через голос, медитації, практики, діалог, красу, тишу. Це середовище. Для тих, хто цінує прожитий досвід. Хто дозрів — не до накопичення, а до втілення. Якщо ти це відчуваєш — значить, прийшов час доторкнутись. Зазвучати. І згадати те, що давно чекає бути впізнаним. Посилання у шапці профілю.
2025-05-07
116
116
У цьому ефірі — я є. Розмова про дві системи мислення, про точку вибору, з якої починається нова реальність. Ми заглибились у конфлікт між внутрішнім імпульсом та зовнішнім втіленням: чому, слухаючи інтуїцію, ми не завжди отримуємо те життя, яке відчуваємо всередині? Чи справді наш внутрішній голос — наш? І як почути той, що веде до краси? Практика, роздуми, запуск нового проєкту — і ще трохи більше.
2025-05-05
91
91
The Space — це не втеча від реальності. Це вхід у неї — по-справжньому. Ми живемо у світі, де віртуальна реальність усе більше схожа на справжню. Ми створюємо аватари, проживаємо сценарії, змінюємо форми. Але як часто ми ставимо собі запитання: хто тут справжній? Хто керує вибором? Що стоїть за діями? Гра — це простір свободи волі. Але воля починається тільки тоді, коли ти пам’ятаєш, ким граєш і навіщо ти тут. The Space — це простір, де ми згадуємо, хто ми. Де ми пізнаємо свою справжню природу. І починаємо жити не за імпульсами, а з дорослості. З глибини. З ясності. Так, щоб спрямовувати свою силу в творення: у вибір, у стосунки, у проєкти. Щоб усе, що ти створюєш — було продовженням тебе справжнього. Тут ми не боремось із реальністю. Ми вчимося м’яко і ясно трансформувати її — зсередини себе. 5 травня, 20:30 за Києвом — перший ефір. Тема: “Я — Тут” Живий дотик до справжнього себе. Вхід відкритий.
2025-04-30
91
91
Мистецтво теперішнього моменту — це вміння віддатися вибору зараз. Прийняти ту реальність, яку ти вже втілив, і принести в неї свою творчу силу. Проживати — не втікаючи, не чекаючи, а розкриваючи горизонти того, що ще може бути пізнане тут. Життя стає справжнім, тільки коли його проживають по-справжньому. Коли ти вмієш створювати, обирати і втілювати — не в проєкціях майбутнього, не в тінях минулого, а в цьому диханні. У цьому дні. У цьому «я є». ____ The art of the present moment — is the ability to surrender to the choice of now. To accept the reality you’ve already created and bring your creative power into it. To live — not by running away or waiting, but by opening the horizon of what can still be discovered here. Life becomes real only when it is truly lived. When you know how to create, choose, and embody — not in the projections of the future, not in the shadows of the past, but in this breath. In this day. In this I am. ____ Искусство настоящего момента — это умение отдаться выбору сейчас. Принять ту реальность, которую ты уже воплотил, и внести в неё свою созидательную силу. Проживать — не убегая, не ожидая, а раскрывая горизонты того, что ещё может быть познано здесь. Жизнь становится настоящей, только когда проживается по-настоящему. Когда ты умеешь создавать, выбирать и воплощать — не в проекциях будущего, не в тенях прошлого, а в этом дыхании. В этом дне. В этом «я есть».
2025-04-21
153
153
Кому легко зізнатися собі в тому, що ти шукаєш простого? Щастя. Пошуки відповідей на вічні питання часто народжуються не з натхнення, а з внутрішнього тиску. Він живе всередині — і віддзеркалюється назовні. Цей тиск створює шлях, на якому ти проживаєш досвід, спостерігаєш: чи відпускає напруга — і наскільки. Або навпаки — наростає. І як швидко? Все просте й справжнє стається тоді, коли ти вирішуєш скинути маски й окови, під якими его ховає свою вразливість. Якщо з глибини раптом пролунає чесне: «Я хочу бути щасливою», починається шлях — шлях повернення. І перше, що потрібно — припинити називати щастям те, чим воно насправді не є. Але якщо справді заглибитись… Що таке щастя? Коли починаєш розуміти природу світу, стає яснішою і природа потреб. Найглибша з них — згадати свою Справжню природу. Щастя — це стан, у якому ти живеш із вічного, а не з тимчасового. Щастя — це не спалах. Воно стійке. Тривале. Тихе. Коли ловиш себе на думці: «Мені чогось не вистачає для щастя», краще запитати: «Що заважає мені вже зараз бути щасливим?» Щастя є. Його — вдосталь. Але поки в достатку ілюзії про себе й світ — щастя не проживається. Фраза «Все геніальне — просте» завжди жила в моїй свідомості. Я не завжди була готова її по-справжньому прийняти, але інтуїтивно відчувала: це — навігатор. А зараз хочеться додати: «Все щасливе — просте». Це простір, у якому все стає на свої місця. Де стихає хаос. А коли хаос вщухає — настає тиша. А в тиші звучить Правда. А що може бути геніальніше самої правди? more languages in scroll.
2025-04-16
126
126
